Обращение Владыки Филиппа
к посетителям сайта

Сегодня сложно представить жизнь без компьютера, а компьютер – без подключения ко Всемирной Сети. Но многим кажется, что Интернет – это только досуг...

Читать далее

         
 

Дневник неизвестной лубенчанки 1930-х годов

Cвіча невгасима

Щоденник невідомої лубенки 1930-х років

В часи незгод і лихоліть для людини особливо важливим є мати у серці тверду віру в Бога, яка допомагає долати життєві бурі, бачити сонце в пітьмі, прагнути бути такою, якою сотворив її Господь. До нашого музею потрапив унікальний документ 1930-х років – духовний щоденник лубенки, в якому вона описує церковні служби, що відбувались Лубнах в часи лихоліття 1933-1934 років, а також передає на папері свої духовні почуття. Його у свій час передав до музею настоятель Свято-Троїцького храму в Лубнах, світлої пам’яті протоієрей отець Іоанн Коростиль. А його у свою чергу принесла до церкви одна з прихожанок. На жаль, ім’я авторки щоденника, скоріше всього, молодої лубенки, невідоме. Але, як ми знаємо, все відомо Господу. І якщо хтось, читаючи щирі духовні одкровення, згадає цю мужню жінку, то й сам матиме духовну нагороду.

Була вона прихожанкою Троїцької церкви, яка останньою була закрита в нашому місті в кінці 1930-х років. Церква була духовною окрасою нашого міста (стояла на місці нинішнього готелю «Лубни») зруйновано її під час чергової хвилі боротьби з релігією в середині 1960-х років. Тому в щоденнику описано у більшій мірі церковні служби саме в Троїцькій церкві. Розповідається також про храмове свято Bсіх Святих у Кладовищенській церкві, де говориться і про закриття старого кладовища (нині це територія дитячого парку).

Особисто мене особливо вразив опис святкової служби у Мгарському Спасо-Преображенському монастирі в день святителя Афанасія, патріарха Цареградського, Лубенського чудотворця. Це був травень голодного 1933 року, коли саме навесні найбільше українців вмирали голодною смертю. Про це згадував своїй проповіді харківський митрофорний священик, адже до храму прийшло набагато менше людей, ніж у попередні роки. Від голоду померли багато й монахів Мгарського монастиря.

Але попри надзвичайно сумні реалії тих часів, рядки щоденника наповнені таким сяйвом віри, що допомагає вистояти у цьому почасти такому жорстокому світі. Їх авторка згадує і схід сонця цього дня, і спів пташок на світанку, і церковний передзвін, і слова святкової проповіді: «Святитель Афанасій святом своїм нагадує Воскресіння, бо свідчить, що Христос воскрес, а з цього починається й віра наша».

Тамара Дяченко, науковий співробітник

Лубенського краєзнавчого музею

Пасха. 21/4 IU 1932 г.

Молитва святителя Иоанна Златоустаго пред чтением или слушанием слова Божия.

Господи Иисусе Христе, отверзи ми очи сердечные услышати Слово Твое и разумети, и творити волю Твою, яко пришлец есмь на земли: не скрый от мене заповедей Твоих, но открый очи мои, да разумею чудеса от закона Твоего: скажи мне безвестная и тайная премудрости Твоея. На Тя уповаю, Боже мой, да ми просветити ум и смысл светом разума Твоего, не токмо чести написанная, но и творити я, да не в грех себе святых жития и словеса прочитаю, но в обновление, и просвещение, и в святыню, и в спасение души, и в наследие жизни вечныя. Яко Ты еси просвещаяй лежащих во тьме, и от Тебе есть всякое даяние благо, и всяк дар совершенен. Аминь.

1/14 I 1933 р.

Владика привітав з Н.Р. всіх. Потім про свою діяльність за 10-чя читав, що сьогодні роковини. Те ж гоніння поминав. Нарешті призивав всіх помолитись і за добре, і за зле, що все дав нам Господь по своєму ізволенню. Піднесено владиці два торти й пиріг. Телеграми з привітанням читав диякон о. Степан. Владика дякував.

2/15 I 1933 р. Воскресенье (неділя перед Просвященням)

Службу Божу правив Владика. Перед отпуском владика сказав слово про життя Серафіма Саровського Чудотворця, після смерті якого пройшло 100 років (1833 р.). Цей Святий дуже великий був молитовник. 1000 днів стояв він на камені і молився, це б то 3 ½ роки. Був він людина проста, але віру велику мав, світ покинув і пішов у монастир, за всіх молився, лице його, як Христа, на Фаворі сяяло світом. Коли напали на монастир, де він був, з метою ограбити обитель, і злодіїв спіймали, Серафім Саровський прохав за них, прохав нічого їм не робити, інакше він вийде з цього монастиря, і суд простив їх. Коли хто був скорботним, Серафім йшов дати утіху. Тому помолимся ж цьому Святому, щоб і нам дав би утіху від скорбот і наставив би на путі до життя вічного. О. Мелетій, диякон теж молився за мене, Андрія як і Таню, коли правили молебен. Серафім Саровський і помер на молитві, але казав, коли буде пожежа, я помру. Пожежі не було, коли відкрили двері, найшли його на колінах.

6/19 I 1933 р. Крещение Господне.

Перед Водоосвященням владика казав промову. Він привітав із Святом, яке носить назву Богоявлення, бо Свята Трійця явилась: Син Божий хрестився, Голос Бога Отця було чути: «Сей єсть Син мій улюблений, Того слухайте!» А Дух Святий явився у вигляді голуба. «Чому тепер нема явлення Бога?» Кажуть люди невірні. Да через те, щоб бачити Бога, треба мати серце чисте. Сбросим лицемірство, нечистоту, покаємся в гріхах своїх і Бога почуємо в собі. Жителі Іудеї не повірили й воїнам, коли ті розказали про Воскресіння Господнє, як янгол одвалив камінь від двері гроба, бо серце їх не було чисте. Ми часто почуваємо радість після прийняття св. Тайн, коли покаємось всею душею, ото й ми чуємо Бога. Це вже явлення Бога в нас, й люди почувають, правда, не бачать Бога, але почувають Його, коли горе посилає Господь. Багато вже тут повернулось народу до Храму, які раніше не ходили, неприємності, нещастя дає Господь, щоб звернулись до Нього. Багато є розкулачених тепер, все забирають, не треба турбуватись, нехай беруть, більше придбаєм, це все не головне, все земне. Є така українська пісня: «Все забрали у мене, усю худобинку, нехай беруть, жити будемо, все здобудемо». А тільки про Бога треба дбати, Господь не покине нас. Тільки двічі бачили на землі Бога. Перше, Іоанн Креститель, коли хрестив Іісуса Христа, вдруге, ученики Іісуса Христа бачили Преображення Спасителя на горі Фавор, коли Він преобразився. Так будемо так жити, щоб бачити Христа, будемо каятись в гріхах своїх, тоді побачимо Христа.

1/14 II 1933 р. Накануне Сретения Господня.

После Евангелия о встрече Спасителя с Симеоном Богоприимцем владыка сказал слово по-русски. Много вас собралось здесь почтить праздник Сретения Господня. Чем мне обрадовать вас перед таким большим праздником? Тем, что пришел Господь и избавил нас от греха. Было время, когда евреи мучились под игом египтян, и Господь избавил их от этого ига рукою Моисея, выведшего народ еврейский из Египта. Господь давал знамения через Моисея народу своему избранному: так он поразил египтян казнями и повелел ангелу убивать первенцев египетских, за что все первенцы еврейского народа посвящались Богу. Так и Младенца Иисуса Пресвятая Дева принесла во Храм на посвящение Богу. Его принял Симеон Богоприимец, триста лет он ожидал увидеть Спасителя, Избавителя от смерти. Симеон был переводчиком еврейских священных книг на греческий. Слово «Се Дева во чреве приимет и родит сына» крайне его изумили, и он усомнился в истинности его. Тогда было объявлено ему ангелом, что он не умрет до тех пор, пока не сбудется то, что сказал ангел. Предание, которое собрали отцы церкви, говорит, что Матерь Божия когда принесла Младенца Христа к дверям храма, дивные слова сказала: «Се Сын Твой, Владыка, который был от века Тобою рожден и пришел на землю искупить нас от грехов, а я смиренная раба твоя родила Его без мужа». И на зов этот пришел белый, как лунь, старик Симеон, взял на руки Его и пропел себе лебединую песнь. С радостью он мог умереть. Он глубоко верил, что там жизнь полна блаженства, и он сообщил об избавлении всем пророкам и праведникам, начиная от Адама. Так говорил Димитрий Ростовский. (І як бажав бачити смерть Симеон праведний каже те, що він дуже був запевнений, що в тому житті краще людині жити.) Так, принеся во храм Младенца Иисуса, Иосиф и Мария исполнили весь закон, какой был установлен, показывая тем, что всякий человек должен исполнять законы, как Божеские, так и человеческие.

6/19 II 1933 р. Неділя про Страшний Суд. Воскресенье о Страшном Суде.

Перед отпуском владика сказав промову. Він сказав, що цей тиждень зветься седмица масленая, коли можна вкушати молоко, масло, сметану, а м’яса не можна. Казав, як люди шанують церкву і духовенство, навіть тепер бояться йти в цей будинок, де бувають батюшки. А раніш яка була пошана, за часи мучеників, а сьогодні багато нагадує їх церква. Один врач Іуліан коли почув, що мучать батюшок, яких він лікував, пішов на місце їх мук і сам сказав, що він християнин і вкупі з ними приняв муки. Мучениця юна Фавста страждала дуже, її бросили в кип’ячий котел зі смолою та сірою, а вона співала чудові співи духовні, це бачив жрець язичеський Евиласий і теж увіровав во Христа, і його бросили в котел. Це так здивувало мученика Максима, що й він сам бросився в котел, що кипів. Так приклад мучеників завлекав других до Христа. Ще мучениця Дорофея, юна діва, що страждала за Христа і ніяк не могли її преклонити до поклонення ідолам. Тоді правитель приказав одвести її Христини і Калисти, двох сестер, що відреклись від Христа, але вони навпаки, почувши від Дорофеї, що ще гірше буде людині, яка відреклась від Христа, ніж тій, що ідолам кланяється, знов повернулись до Христа й постраждали за Нього. Коли Дорофея з ними йшла на казнь, воїн Феофіл, що їх вів, казав юній Діві: «Де твій рай, що ти жадаєш, але я не повірю, доки не принесеш яблука з Сада твого Жениха-Христа». І о чудо, Тільки казнили юну Дорофею, чудовий юнак, весь світлий, приніс два яблука з раю й сказав, що посилає Дорофея від Христа йому. Увірував здивований Феофіл-воїн і ще більше страждання, ніж Дорофея, прийняв за Христа.

А ще Марфа і Марія і брат їх отрок Лікаріон. Всі вони почули, що мучають християн, пішли й об’явили, що й вони християни й були замучені. Так безбоязно йшли на муку за Христа, жадаючи Царства Небесного. Невірні кажуть, що нема раю. Як же нема, коли приклад святих мучеників, що сьогодні померли, свідчить про те. Да й не може того бути, щоб не було рая й блаженного життя в Царстві Небесному, коли є веществєнні докази з того раю. Да й не може бути, щоб страждання так і залишились. За страждання в цьому житті дасть Господь спасіння в Царстві Небесному. Кажуть, що й животина не щезне, а буде жити, так тим більш людина з безсмертною душею не загине ніколи. Тільки нам треба старатись удосконалюватись, бо дуже буде страждати людина, коли не виповнить того, що треба для удосконалення. Будьте звершені, як Отець Ваш Небесний звершений є.

13/26 II 1933 р. Неділя Прощі (Воскресенье прощальное).

Владика перед от пуском казав промову коротку про те, що дні Великого посту настають. Треба молитись і каятись. Апостол каже: «Непрестанно молитеся», й коли треба непрестанно молитися, так це особливо в посту, тоді треба усугубити молитву. Страждаєм ми, Господь відмовився від нас через те, що ми самі від Нього відвертаємось. Повернемося ми до Господа й Господь до нас повернеться знов, як це в Слові Божому кажется. Будем же дні посту проводжати в молитві й пості, і Господь повернеться до нас.

Вечір прощі. Прощальное Воскресенье. Владыка в черном облачении, как и все духовенство и все церковные покровы. Перед отпуском владыка сказал слово. Сегодня апостол сказал в послании: «Ночь прошла, день наступает». Так называет апостол нашу будничную жизнь ночью, а дни поста, покаяния – днем. Что же мы должны делать в эти дни? Оставить свои дела, молиться и поститься. Мы все время теперь заняты нашими материальными нуждами, заботимся о питании тела. Конечно, это тоже необходимая забота, потому что Господь сказал: «Никто же плоть свою возненавидит, но греет и питает ее». Иначе, не заботиться о теле тоже грех, всякое самоубийство грех. Но церковь, как заботливая мать, говорит: «Вы все время, детки, заботились о теле, теперь наступают дни, когда нужно заботиться о душе». Так вот должны мы, приступая к покаянию, простить прежде всего обиды. Обиды это, как пуля в теле, причиняет боль и раны, пока ее не вынуть, так и обида на сердце, чтоб вынуть ее, нужно простить обиду, тогда легко будет или ржавчина, которую нужно стереть. Простить обиды еще не так трудно, труднее простить врагам своим, но и это возможно, хотя и трудно. Христос за врагов своих молился. Да и мстить за обиды и врагам не наше дело. Христос сказал: «Мне отмщение и Аз воздам», так не будем же присваивать сие право Христа, а простим обиды врагам. Вот и теперь день прощения, этот вечер мы служим вечерню прощи, а всю неделю и пост должны каяться во грехах и трудиться на пользу ближнего.

Далі буде...

19.03.16

 
Все статьи
 

Фотогалерея

Гостевая книга

Епархиальные новости

Православный календарь

Ссылки

Полтавская Епархия Украинской Православной Церкви
Полтавская Миссионерская Духовная Семинария Православное христианство.ru. Каталог православных ресурсов сети интернет

Код нашей кнопки