3-я неділя Посту: Хресту Твоєму поклоняємось, Владико

3 неділя Великого Посту – Хрестопоклонна. Прикрашений Хрест особливим чином покладається на середині храму для поклоніння і піднесення вірянами посилених молитов до Господа.

Послідовність Неділь Великого Посту не випадкова і має свою внутрішню логіку розвитку. В першу неділю ми святкували Торжество Православ'я, стверджуючи перемогу істинної віри над будь-якими єресями і псевдовченнями. Наступна неділя, пам'яті святителя Григорія Палами, була для нас нагадуванням про те, що є метою християнського життя. Про те, що всі зовнішні подвиги, в тому числі і подвиг посту, не мають цінності самі по собі, а є лише засобом для стяжання Духа Святого.

Далі настає Хрестопоклонна неділя, що знаменує собою половину Великого Посту. Психологічно на цей час припадає пік напруги пісних праць. З одного боку, віруючі постять вже досить довго, з іншого – до Великодня ще досить далеко, щоб можна було жити передчуттям пасхальної радості. І ось тут Церква чинить дуже несподівано. Виходячи з чисто людської логіки, треба було б влаштувати якесь послаблення посту, перерву. Треба б відсвяткувати момент, коли половина праць вже позаду.

Слов'янська народна традиція, що зберегла в собі відгомін язичництва, називає Хрестопоклонну неділю «Серединнопістя» або «Середохрестя» і стверджує, що Піст у цей день «ламається» і якщо не спати вночі, то можна почути хрускіт цієї «ломки» в передньому кутку кімнати. А вдень треба спекти пироги у вигляді хреста з різноманітною начинкою, на якій можна влаштувати всілякі ворожіння.

Православній Церкві ці забобони чужі. Вона не влаштовує віруючим послаблення і свято, а закликає провести преполовення посту з духовною користю. Для зміцнення вірян в подвигу, скорботах, поневіряннях, Церква являє нам ще большие скорботи і позбавлення: вона закликає нас звернути свій погляд на подвиг Самого Христа. Вона пропонує вклонитися Хресту Господньому, і саме в Ньому шукати зміцнення в подальших пісних працях, в Ньому почерпнути сили для розп'яття самих себе. «А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями» (Гал. 5, 24).

Святитель Ігнатій Брянчанінов каже: «розпинається плоть постом, бдінням, колінопоклоніннями та іншими тілесними подвигами, покладеними на неї розсудливо і помірно. Мудрий і поміркований тілесний подвиг звільняє тіло від тяжкості та дебелості, робить витонченим його сили, тримає його постійно легким і здатним до діяльності».

*   *   *

Поклоніння Хресту в середині Великого Посту було усталеною практикою з самих перших століть Церкви. До нас дійшли проповіді, сказані Іоанном Златоустом (IV ст.) в цей день, що свідчать про усталену традицію відзначати неділю Хрестопоклонну в середині посту вже у часи святителя: «Настав у нас день, який щороку повторюється, всечесніша і світлоносна середня седмиця святого посту, коли приноситься триблаженний і животворящий Хрест нашого Спасителя Іісуса Христа і пропонується для поклоніння, причому ті, що поклоняються йому з чистим серцем і з непорочними устами освячуються і робляться більш ревними і більш бадьорими для подальшого простування на терені святого посту».

Не послаблення страждань ми повинні шукати, а допомоги страждання від Того, Хто постраждав за нас «навіть до смерті, смерті ж хресної» (Фил. 2, 8). Християнський шлях – це хресний шлях. Це шлях, по якому пройшов Сам Христос і Він не залишить тих, хто пішов слідом за Ним. «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» (Мк. 8, 34).

Звернемося до слів святителя Феофана Затворника, який говорив про особливе значення Хреста в житті християнина: «Про значення хреста ось коротке загальне пояснення: Господь звершив наше спасіння хресною своєю смертю; на хресті роздер Він рукописання гріхів наших; хрестом примирив нас Бога і Отця; через хрест послав на нас благодатні дари і благословення небес. Але такий хрест Господній в ньому самому. Кожен з нас стає причетним рятівної сили його не інакше, як через свій власний хрест. Свій власний кожного хрест, коли з'єднується з хрестом Христовим, силу і дію цього останнього переносить на нас, стає як би каналом, через який з хреста Христового переливається на нас всяке дане благо і всяк дар досконалий. З цього видно, що власні кожного хрести в справі спасіння стільки ж необхідні, скільки необхідний хрест Христовий. І ви не знайдете жодного спасенного, який не був би хрестоносцем. По цій причині кожен всебічно обставлений хрестами, щоб не затруднятися шуканням хрестоношення і недалеко бути від рятівної сили хреста Христового. Можна сказати так: озирнись навколо себе і в собі, побач хрест свій, понеси його, як слід, поєднавши з хрестом Христовим, – і будеш спасенний».

Слова про те, що не слід боятися того хреста, тих скорбот і випробувань, які завгодно буде Господу покласти на вірних Своїх, особливо актуальні в наш час, коли душі практично всього населення планети скував страх перед коронавірусом. Комусь доведеться понести цей хрест хвороби, а можливо й смерті. І від того, чи зможемо ми покірно й самовіддано понести попущене нам Господом, безпосередньо залежить доля нашої безсмертної душі.

І ось що з цього приводу говорить святитель Іоанн Златоуст: «Що ж означає цей вислів: «візьми хрест свій і йди за Мною»? Чи те, щоб кожен з нас носив древо? Жодним чином. Яка в цьому чеснота? Але те, щоб ми були налаштовані до перенесення небезпек, «носячи кров свою в душах», готові до терпіння заклання і до щоденної смерті, роблячи все так, як якби ми вже не сподівалися, що наше життя не згасне до настання вечора, — ніби безсумнівно мали померти. Це саме говорив і апостол Павло: «щодня вмираю» (1 Кор. 15:31). Чи не одна дана тобі природою смерть? Однак, якщо хочеш, можна незліченну кількість разів померти за свого Господа».

Святитель Феофан Затворник виділяє три види хрестоношення для християнина.

То, про що йшлося вище: терпіння скорбот, невдач, хвороб і смерті – є хрест зовнішній. Нести його слід з терпінням і сподіванням на те, що таким чином Бог премудро веде людину до спасіння і посилає їй скорботи для того, щоб не позбулася людина Царства Божого, бо за словом апостола «багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14, 22).

«Так, чи загальну несеш гірку долю, чи приватні відчуваєш смутки і скорботи, благодушно терпи, вдячно сприймаючи їх від руки Господньої, як ліки від гріхів, як ключ, що відкриває двері в царство небесне. А нарікати не нарікай, іншому не заздри і безглуздому горюванню не віддавайся. Бо в горі так буває, що іншому прикро і нарікати починає, інший зовсім губиться і падає у відчай, а інший зануриться в своє горе, і тільки журиться, не рухаючись думкою своєю навкруги і не зводячи серця свого вгору – до Бога. Всі такі не користуються посланими їм хрестами, як слід, і пропускають час сприятливий і день спасіння. Господь у руки подає співодягання спасіння, а вони відкидають його. Спіткали біда і горе. Вже несеш хрест. Зроби ж, щоб це несення було на спасіння, а не на погибель», – пише святитель.

Але крім цього кожен християнин повинен нести хрест внутрішній. Святий апостол Павло говорить: «А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями» (Гал. 5, 24).

Боротьба людини зі своїми власними пристрастями – боротьба багато більш важка, ніж з якими-небудь зовнішніми несприятливими обставинами. Весь тягар цієї боротьби виражається давньою чернечою формулою: «даждь кров і прийми Дух». Пристрасті наші настільки з нами зжилися, що вже в деякому роді становлять невід'ємну частину нашої душі. Однак боротися з ними необхідно, хоч і дуже важко.

«Труду і болючості не можна не бути; бо пристрасті хоч суть чужі нам, але, прийшовши з поза, так приросли до тіла і душі, що корінням своїм проникли в усі змісти їхні й сили. Стань виривати, і боляче. Боляче, проте спасительно, і спасительність ця не інакше дістається, як через хворобливість. Є хвороба поліп: якесь чуже нам тіло зароджується в нашому тілі, зростає і пускає коріння. Не виріжеш, не зцілишся, а стань різати, боляче. Нехай боляче, але цей біль повертає здоров'я. А залиш, не вирізай, – теж буде боляче, тільки біль цей не до здоров'я, а до посилення хвороби, може бути, навіть до смерті», – говорить святитель Феофан.

Але є також і третій вид хреста – хрест жертовної відданості себе у волю Божу. Святий Феофан Затворник говорить про цей хрест як найвищу міру християнської досконалості: «Хто навіть зовсім очистив себе від пристрастей, не здійснив ще дії головної християнської, а тільки приготувався до неї. Очистив ти себе від пристрастей: принеси ж тепер себе чистого Богові в жертву чисту і непорочну, яка одна личить Йому Пречистому. Подивися на Голгофу. Там хрест розсудливого розбійника є хрест очищення себе від пристрастей, а Хрест Господній хрест жертви чистої і непорочної. Та воно і є плід відданості у волю Божу – беззаперечної, повної, безповоротної. Хто підніс на хрест нашого Спасителя? Ця відданість».

*   *   *

Укріпившись духовно прикладом Подвигоположника Христа, ми вступаємо в другу половину Великого Посту. У наступні за тим два недільних дні буде відбуватися пам'ять святого Іоанна Лествичника і преподобної Марії Єгипетської. Свята Церква, показавши нам приклад Христа Бога нашого, показує приклади таких же як і ми людей. Щоб ми не подумали, що лише ставши людиною, Бог здатний терпіти хресні муки і покірно нести страждання, а ми немічні люди не маємо таких сил.

Церква нагадує нам про страждання Боголюдини і відразу ж поспішає підбадьорити нас, показавши приклад терпіння простих людей, таких же немічних як ми, і як ми не здатні без допомоги Божої зробити справу свого спасіння. Схилимося ж з вдячністю Чесному Хресту Господньому і з новими силами продовжимо свій великопісний шлях до Світлого Христового Воскресіння.

.

Андрій Власов

https://spzh.news

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *