«Монашество не є установа людська, а Божественне, і мета його, віддаливши християнина від метушні і піклування світу, з’єднати його, за допомогою покаяння і плачу, з Богом, розкривши в ньому отсєлє Царство Боже, каже святитель Ігнатій Брянчанінов. Милість з милостей Царя царів – коли Він покличе людину до чернечого життя, коли в ній дарує йому молитовний плач і коли причастям Святого Духа звільнить його від насильства пристрастей і введе в передчуття вічного блаженства ».
Багатьом сучасним людям незрозумілий сенс чернецтва. Монашество, благословенне Церквою, – це шлях до Христа, до набуття в Ньому вічного життя. Слово “монах” по-грецьки означає “одинокий”, “відлюдник”. Російською – “чернець”, тобто інший. Той, хто бажає стати ченцем після відповідного випробування приймає обітниці цнотливості, нестяжанія і слухняності. Своєю працею, як видимим втіленням діяльної любові, монахи створювали там, де вони силкувалися навколо себе подобу раю на землі. Практично всі обителі є тому підтвердженням.
Але головне призначення ченця все ж не в цьому. Молитва за ближніх і дальніх, за “ненавидять і люблять”, за весь світ, що лежить в гріхах (і, можливо, стоїть ще лише завдяки молитві праведників і подвижників) – ось головна справа ченця. Очистивши молитовним подвигом серце, багато ченців з любов’ю допомагали людям, могли зцілювати від душевних і тілесних недуг.
У монастирі існує кілька сходинок на шляху до чернецтва: трудник, послушник, інок і монах. У минулі часи кожна щабель тривала 3 роки. Нині ж термін чернечого випробування дещо зменшився. Однак тут, як і скрізь, є винятки – зустрічаються люди, що готуються до чернечого постригу в кілька разів довше, ніж це відбувається зазвичай. Тобто проходження даних ступенів – справа суто індивідуальна і залежить від особистих якостей кандидата.
Вважається, що першим чернецтвом були Сам Господь Ісус Христос і Пресвята Богородиця, які уклали в собі всю глибину подвигу, до якого прагне кожен монах.
Але офіційно, початок самого інституту общежительного чернецтва поклав преподобний Пахомій Великий (бл. 292-348 рр.). І в багатьох афонських храмах це іконографічно простежується: праворуч від входу в храм зображується преподобний Пахомій в мирському одязі, і поруч з ним ангел Божий в чернечому вбранні. І ангел вказує перстом своїм на кукіль, надітий на його голові, і тримає в іншій руці сувій з написом: «Про цьому образі зручно врятуєш». Тобто, прямуючи цим шляхом, проходячи свій подвиг з цього образу, ти зможеш знайти досконалість, недоступне в світі, серед його шуму і суєти.
На Русі чернецтво почалося майже одночасно з прийняттям християнства. Засновниками чернецтва на Русі були преподобні Антоній і Феодосій, що жили в Києво-Печерському монастирі.
Вступники на шлях чернечого життя повинні мати тверде рішення: «відректися від світу», тобто відмовитися від всіх мирських інтересів і розвивати в собі дух – верхню частину душі, в усьому виконуючи волю своїх духовних керівників.
Прибулий в монастир і має бажання присвятити себе чернечому подвигу, не повинен мати утримуюючи його в миру обставин – у вигляді старих батьків, подружжя, неповнолітніх дітей, неоплачених боргів або судового переслідування. Ніщо не повинно зв’язувати насельника зі світом, тому, йдучи зі світу, слід відсікти всі свої прихильності і зв’язки з ним.
Той, хто бажає же втекти від проблем і не хоче вчитися їх вирішувати в світі, довго в монастирі, як показує практика, не затримується. Життя в монастирі – це постійна, безперервна боротьба з дияволом, і з самим собою. І ця боротьба вимагає, крім цілковитого сподівання на Бога, величезних внутрішніх зусиль і величезної сили волі. Слабовільні і слабохарактерні тут просто не зможуть залишитися.
Чернеча життя, або чернецтво, – є доля тільки небагатьох, що мають «покликання», тобто непереборне внутрішнє бажання чернечого життя, щоб цілком присвятити себе на служіння Богу. Як і сказав про те Господь: «Хто може вмістити, нехай вмістить» (Мф. 19, 12). Святитель Афанасій Великий у своїх працях пише: «Два суть чину і стану в житті: одне – звичайне і властиве людського життя, тобто шлюб, інше – ангельське і апостольське, вище якого бути не може, тобто дівоцтво або стан чернече ».