Чи потрібно виконувати всі вимоги церковного Уставу?

З одного боку, церковний Устав – це звід правил, необхідних для виконання православному християнину. Але, як влучно зауважив у своїй книзі «Тлумачний Типікон» професор Київської духовної академії Михайло Скабалланович, це ще не все. Потрібно дивитися глибше.

Тут, мені здається, слід навести велику цитату Київського богослова повністю:

Значення слова "Типіконˮ 

У кожній книзі дуже важливо її назва. Гарна назва книги відразу показує читачеві, що нового він знайде в ній, навіть підводить до вирішення питання, якому присвячена книга. Книга, звана тепер Типіконом, носила раніше інші назви, наприклад, уживана і тепер – "Уставˮ. Нинішня її назва виробилася століттями, і вже це говорить за те, що вона повинна бути продумана і знаменна. – Будучи прикметником від τύπος-риса, вид, зразок, модель, норма, τυπικός означає "складений за зразком", але воно не одне і те ж з άντίτυπος, знімок, копія. Тому слово τυπικός дещо відповідає слову "зразковий", якщо останнє вживається в сенсі "той, що найбільш відповідає своєму зразку". Τυπικόν, при якому мається на увазі βιβλίον, книга, може означати "книга зразків", зразків зрозуміло чого. Тільки в одній Православній Церкві книга, що викладає порядок богослужіння, носить такий оригінальний заголовок. Він  не перекладається на слов'янську мову, чому і залишається без перекладу. Слово ‟уставˮ було б неточною передачею грецького τυπικόν (‟уставˮ відповідає грецьк. διάταξις).

Сенс назви 

Така назва майстерно визначає характер не тільки книги, якій вона засвоєна, а й самого богослужіння, яким займається ця книга. По відношенню до цього богослужіння книга з таким заголовком хоче не стільки узаконити його найменші частковості, усуваючи в ньому всяку свободу відправників, скільки хоче намалювати високий ідеал богослужіння, що красою своєю викликав би повсякчасне мимовільне прагнення до його здійснення, в повній мірі, може бути, і не завжди можливого, як і здійснення всякого ідеалу, дотримання кожного високого зразка. Такий, по суті, і весь закон Христов, не здійсненний цілком у всій його небесній висоті, але той, що божественною величчю своїє збуджує нестримний потяг в людстві до його здійснення і через те животворящий світ.

Тобто Устав, типікон, не тільки правила поведінки, поняті в юридичному сенсі, але небесний ідеал, до якого потрібно прагнути. Це розвиток, динаміка, постійне вдосконалення людини в богоспілкуванні. Устав ні в якій мірі не повинен стати концтабором, навпаки, він покликаний благодаттю Святого Духа через творіння святих отців вивільнити душу людську, щоб допомогти їй спілкуватися з Богом. З Уставу, як казав митрополит Антоній Сурожський, не слід робити ідола, кумира. Він благодатний тому, що є сходами на Небо. Він благодатний засіб для осягнення Бога, але ніяк не самоціль.

Грубо кажучи, наприклад, Сергій Бубка взяв висоту близько шести метрів. Звичайній людині, яка хоче займатися стрибками у висоту, кажуть: ти теж повинен. Це Устав. Уперед. Він летить і ламає собі шию, тому що без підготовки вирішив виконати те, до чого тренований спортсмен готував себе роками, а може, й десятиліттями.

Вимагати від новоначальних православних християн виконання всіх норм Уставу приблизно те ж саме, що вимагати від щойно посадженого зернятка яблуні миттєвих плодів. Плід буде тільки через кілька років, а якщо агроном вирішить по-іншому, то він знищить рослину.

Святий первоверховний апостол Павло прямо говорить про це: «Про це нам би треба багато казати, та висловити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати. Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, бо він немовля. А страва тверда для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (Євр. 5:11-14).

Тобто апостол говорить, що в духовному розвитку людини є рівні. Новоначальним «немовлятам» потрібно словесне «молоко», зрозуміле їм, а вже воцерковлені люди можуть приймати і «тверду» їжу. Не можна дитині відразу давати тверду їжу, у нього зупиниться шлунок. Його потрібно підготувати до неї.

У цьому сенсі православ'я – це життя, постійне вдосконалення. Православ'я – це зростання. І в цей зріст, не подумавши чи в зопалі, з надмірним завзяттям не можна вторгатися, тому що ти порушиш це життя або, не дай Бог, перервеш зростання. Краще довіритися досвідченим церковним «виноградарям», які Богом на те поставлені, щоб контролювати цей ріст, спостерігати за ним, допомагати йому. Це священнослужителі.

Виберіть собі батюшку по серцю і радьтеся з ним. Життя за порадою – це велика мудрість, так кажуть святі отці.

Будемо пам'ятати, дорогі брати і сестри, що мовчання часто важливіше слова. І слово ранить сильніше небезпечної бритви. Хочеш щось порадити, спочатку пошукай: в твоєму серці є любов до цієї людини, є розуміння її біографії, внутрішніх законів її життя (адже людина – це цілий світ!), чи можеш ти поставити себе на її місце, згадати, яким ти був в її роки або в неофітстві? Одне з головних правил педагогіки – вчитель повинен сам бути трохи дитиною і немов би принижувати свій дорослий розум до рівня розвитку дитини, розмовляючи його мововою. Йому слід самому згадати, яким був у цьому віці. І ось коли ви не механічно рубанете з плеча норму Уставу – одну, другу, третю і так далі (типу: не ставай сюди, не ставай туди тощо), а немов би проникнете в життя іншої людини, розгляньте в неї Святе Святих, образ і подобу Божу, проникніться до неї любов'ю, тоді можете дати пораду.

Потрібно пам'ятати, що все починається з любові. У цьому головна норма церковного Статуту. 

.

Ієрей Андрій Чиженко

Pravlife.org

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *