Чому після Дня Святої Трійці ми святкуємо Неділю Всіх святих і як нам теж стати святими?

У нинішньому році 14 червня після Дня Святої Трійці Православна Церква святкує Неділю Всіх святих. 

Це пов'язано з тим, що під час зішестя Святого Духа на Пресвяту Богородицю і апостолів народилася новозавітна Церква. Варто зауважити, що небеса не зачинилися після зішестя Святого Духа. Ні, ця повноводна ріка живої води благодаті Святого Духа продовжує текти і зараз. І понині з того часу вона за допомогою покладання рук апостолів і їх подальших наступників, тобто єпископів, на гідних кандидатів продовжує сходити: Бог створює таким чином ієрархію священства новозавітної Церкви. Він дарує нам можливість за допомогою законного священства жити щедро і повноцінно в життєдайній благодаті Святого Духа, яка виливається на всіх віруючих, що беруть участь в Таїнствах Церкви, і освячує всіх нас. Саме про це ми чуємо в євангельському читанні на утрені Неділі Всіх святих, коли Спаситель по Свому Воскресіння говорить апостолам: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, охрещуючи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку. Амінь» (Мф. 28: 19,20).

Тому ми і святкуємо Неділю Всіх святих після Дня Святої Трійці. Ми святкуємо день пам'яті всіх тих людей різних віків і поколінь, на яких слідом за апостолами і за допомогою їхніх праць зійшла благодать Святого Духа, освітила, просвітила їх, вчинила їх храмами Бога Живого.

Хто ж такі ці святі? В ідеалі - це все ми. Всі ми покликані Богом до святості - до набуття Духа Святого, як говорив про це преподобний Серафим Саровський. Тому і читаються на Літургії ці великі слова Апостола, що вселяють у нас надію: «І всі ці, засвідчені через  віру, не дістали обіцяного, тому що Бог передбачив нам дещо ліпше, щоб вони не без нас досягнули досконалості. (Євр.11 : 39,40). «Всі ці» - це усі святі. Вони і досі не отримали обіцяного, бо Господь чекає до Страшного Суду, щоб і ми приєдналися до них, увійшовши в святість Божу, в новий горній град Єрусалим, увійшовши в рай.

Тому потрудимося, дорогі брати і сестри, попрацюємо над тими якостями, яких вимагає від нас Господь наш Ісус Христос. Про це сказано в євангельському зачалі, що читається для нас на Літургії Неділі Всіх святих: «Отож, кожен, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним, Хто ж Мене зречеться перед людьми, того і Я зречся перед Отцем Моїм Небесним [...] Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той Мене недостойний і хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною, той Мене недостойний [...] Тоді Петро, ​​відповідаючи, сказав Йому: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою; що ж буде нам? Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, ви, що за Мною послідували, - в зновубутті, коли сяде Син Людський на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих. І всякий, хто покинув доми, або братів, або сестер, або батька, або матір, або дружину, чи дітей, чи землі, ради Імені Мого, отримає у стократ і успадкує вічне життя. Багато хто з перших стануть останніми, а останні першими» (Мф. 18:32-33,37-38; Мф.19:27-30).

Господь від нас вимагає, щоб ми сповідували Його Своїм Богом в цьому непростому і грішному земному світі. Сповідували Його перед людьми, щоб за допомогою і нашого сповідницького подвигу люди просвітлювалися благодаттю Святого Духа, приєднуючись спасительно до Матері Церкви. І тут не в ієрархічному, а в моральному плані Спаситель зрівнює нас з апостолами, кажучи, що і всі ми, православні християни, покликані кожним своїм словом, зітханням, думкою, почуттям, рухом до благовіствування Євангелія в світі, в нашому житті.

Для цього ми не повинні нічого і нікого в цьому світі любити, більше ніж Бога. Ні батька, ні матері, ні дітей і т.д. Це зовсім не означає, що ми повинні кидати свої сім'ї. Ні. Але ми повинні розуміти, що наших близьких нам подарував Бог, і Бога потрібно любити більше ніж наших близьких. І (о великий парадокс!) В цій любові наша любов очищається від земної і кров'яний пристрасності та гріховності. Вона стає святою, небесною і чистою. І корисною, як для нас, так і для наших близьких. Тому що полюбивши насамперед Бога, а потім вже людину, ми прориваємо всередині себе якийсь канал, по якому благодать Святого Духа щедро тече, освячуючи і покращуючи життя і наше, і оточуючих нас людей. Це і мається на увазі, коли йдеться про те, що серцем своїм ми повинні залишити все земне, і приліпитися єдино до Бога - Джерела життя і Подателя благ.

І третє, що ми повинні зробити, ми повинні взяти життя своє, як хрест і піти за Христом, тобто жити, рухаючись до Нього і наслідуючи Йому, уподібнюючись Йому у тій мірі, яка можлива для нас. Це наслідування -уподібнення полягає в тому, що ми повинні виконувати заповіді Божі. Наше все життя повинне бути рухом до Бога. І тоді ми успадковуємо життя вічне – про це йдеться в Євангелії.

Тоді на цьому шляху нам зустрінеться Бог, Який всіх нас чекає. Зробить нас святими і введе у вічну і блаженну радість Царства Небесного...

 

Ієрей Андрій Чиженко

https://pravlife.org/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *