Чому страждання – це не завжди погано

19 травня наша Церква святкує день пам’яті Іова Багатостраждального. День пам’яті біблійного страждальця – хороший привід поговорити про користь і шкоду страждань.

Розмова про страждання, напевно, одна з найбільш важких серед усіх тем, яких ми торкаємося в християнстві. Написано про це вже чимало книг і статей, але напередодні дня пам’яті одного з найвідоміших страждальців в історії – праведного Іова Багатостраждального, який Православна Церква святкує 19 травня, сказати кілька слів хотілося б і мені.

Ми сьогодні живемо в секулярному світі, де поняття страждання сильно звузилося і зведено до будь-якого душевного або фізичного відчуття дискомфорту. Природно, що таких відчуттів хочеться найскоріше позбутися, особливо коли взагалі не звик думати головою. І в результаті цінність страждання зведена до нуля. Ніхто не хоче страждати, навіть християни.

Безумовно, страждання не є самоціллю. Воно набуває цінність в світлі тієї мети, досягнення якої без страждання неможливо. Однак сучасне суспільство навчає людину зовсім іншого.

З усіх екранів, рекламних білбордів і всіляких вивісок нам нав’язується ідея виключно негативного значення страждання. Точніше, про страждання взагалі не згадується, – це ж заборонена і вкрай незручна тема – просто формується установка на життя собі на втіху.

Слава Богу, що поки ще лікувальні факультети медичних вузів, університети по підготовці пожежників і рятувальників, соціальних працівників та інших благородних професій наповнюються студентами, здатними зрозуміти, що таке страждання, і охочими допомогти іншим. Але є і цілий список перспективних спеціальностей майбутнього, де нічого не виробляється, нічого суттєво важливого не створюється, крім віртуальних продуктів і вміння торгувати, а в реальності часто просто втюхати людям продукти, далеко не завжди їм потрібні.

Так, можливо моє судження тут дещо спрощене, але чимала частка правди в ньому все ж таки є. Так говорити мені дозволяє хоча б той факт, що навіть серед лікарських спеціальностей найбільш популярними нині є стоматологія та гінекологія. Тобто ті, які приносять швидкий і хороший прибуток. Нині мало хто хоче стати, наприклад, опіковим хірургом, тому що це одна з найважчих спеціальностей, до того ж великих грошей тут точно не заробиш. Кажу це як людина, яка виросла в сім’ї потомствених медиків. Ось і виходить, що страждання, навіть в сенсі елементарного дискомфорту, сучасна людина намагається уникнути усіма доступними шляхами.

Людина як особистість багато в чому формується завдяки стражданню. Навіть дитину нормально виховати без певної частки покарань, а тим більше без обмежень, не вийде. Кожне покарання і кожне обмеження заподіює дитині страждання, на її дитячому рівні іноді і зовсім чимале, але завдяки цьому зростає ще одна унікальна людина.

Приклад праведного Іова тут взагалі стоїть осібно. Ніхто б не хотів понести і малої частки того, що він переніс. Ми, напевно, були б божевільними, якби свідомо прагнули до бід. Але, з іншого боку, саме завдяки стражданням Іов став тим, ким він став. Якби не смерть дітей, втрата всього майна, власна проказа, прокляття дружини, і якби не його неймовірна віра і вірність Богу, то був би інший Іов, про якого, можливо, ніхто ніколи б і не дізнався. Звичайно, всі його біди не можна розглядати, як щось позитивне, але такими їх для себе зробив він сам. Якби ми могли його запитати, чи хотів він всіх бід, що з ним трапилися, то впевнений, що відповідь була б однозначно негативною. Але якби поцікавилися, чи принесли страждання йому користь, то почули б протилежну думку.

Хтось, можливо, скаже, що це Бог такий злий, адже саме Він допустив страждання Іова, якого той не бажав. Ну, по-перше, Іов пройшов з вірою через всі випробування, став праведником, прикладом і натхненником для всіх інших поколінь, які звертаються до його історії – тільки уявіть, скільком людям він зміг допомогти за минулі майже чотири тисячі років! По-друге, ну спробуйте тоді, при посланих стражданнях, образитися, відкинути або навіть зненавидіти Бога. Яка ця буде альтернатива?! Це загибель, як для душі, так і для тіла, крах, безвихідь, порожнеча, відчай. Людина в такому випадку залишається наодинці з бездушним всесвітом, протистояти якому вона не здатна, від слова ніяк.

При правильному сприйнятті страждання робить нас сильнішими, як би банально це не звучало, і кожна людина сама вирішує, вибрати їй силу або безсилля. Це унікальна особливість, тому що тільки людина усвідомлює себе страждаючою, розуміє, що страждаю «я», а не хтось інший, що виникле страждання – це саме моє страждання. Таке ставлення, таке сприйняття і відкриває перспективу для творчості в стражданні, перспективу стати особистістю, стати тим, ким би я ніколи не став без страждань.

Згадаймо також, що сила страждання значно знижується перед таким поняттями як святість, честь, доблесть, шляхетність і, звичайно, любов. Заради них люди свідомо готові перенести досить тяжкі страждання. Люблячий чоловік не відчуває свій біль, коли бачить страждання інших. Однак часто для середньостатистичного обивателя, з цим тотальним релятивізмом моральності, перераховані чесноти – порожній звук. Це, мовляв, не ми гірше стали, просто часи змінилися, а разом з ними і мораль.

Суспільство споживання викидає в світ «штамповані індивідуальності», коли гонору, «розумних» розмов, і струсу повітря багато, а толку мало – порожнеча всередині. Але поки ще не все втрачено. Зустрічаються ще благородні люди, для яких їх благородні цілі важливіші за перешкоди, що лежать на шляху їх досягнення. Є ще й ми – християни, тому для нас завжди актуальними будуть слова святителя Іоанна Златоуста: «О, яка честь бути воїном Христовим! Згадай, наскільки важливим вважається у воїнів перебувати під начальством земних царів. Якщо ж царському воїну властиво переносити страждання, то не переносити страждань негідно воїна. Отже, не жалій, якщо терпиш страждання, – це ж властиво воїну, – але слід сумувати, якщо не терпиш їх».

Спеціально шукати страждань не потрібно, треба просто по совісті робити своє діло, і воно саме нас наздожене, в тій мірі і інтенсивності, які ми здатні будемо понести в конкретний період нашого життя. Головне – не розкиснути, не озлобитися, але з вірою і терпінням все перенести. І Царства Небесного без цього не успадкуєш, та й просто людиною не станеш.

 

Протоієрей Володимир Долгих

https://spzh.news/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *