Чому Воскреслий Христос відкрився першим саме жінкам-мироносицям?

Ісус помер. І не просто помер. Його прирекли на саму ганебну і найтяжчу страту в Римській імперії – розп'яття.

Улюбленого Рабуні прирекли на всенародну ганьбу і в особі римської влади, і всього єврейського суспільства за рідкісними винятками.

Ісуса били, на Нього плювали, на Його пречистому тілі живого місця не залишилося. Потім Ісуса розіп'яли, але не зупинилися на цьому, а продовжили ганьбити і паплюжити. Нарешті Він помер.

Гробницю завалили важким каменем. Його запечатали печатками і виставили варту. Слуги і варта синедріону вишукували в Єрусалимі послідовників Христа, щоб їх заарештувати, а можливо, теж віддати смерті.

Сповідання приналежності до вчення Ісуса Христа з Назарету загрожувало як мінімум вигнанням з монолітного іудейського суспільства, утиском в соціальних, майнових, фінансових і релігійних правах, послідовник Галілеянина ставав ізгоєм і знедоленим власним народом. Як максимум – він був приречений на арешт, муки і страту.

Але це все не злякало святих Жінок-Мироносиць. Вони не могли не йти до Гробу свого улюбленого Рабуні. Вони йшли алогічно, непрактично і не раціонально. Вони йшли, перебуваючи внутрішньо на краю безодні відчаю.
Вони йшли, бо не могли не йти, бо не могли не любити. 

За земними мірками, за матеріальною логікою їх чекав повний провал. Крах. Трагедія. Жах смерті їх Бога, що леденить душу. В гіршому випадку – арешт. У кращому –вид тіла, щр розкладається, Того, Кого вони вважали Месією.

Що можна уявити жахливіше цієї ночі, страшніше того страждання, в яке були занурені їх душі? Нічого, напевно.

Вони вступали в морок відчаю, але раптом сталося дивовижне диво! Жінки-мироносиці вступали в морок відчаю, а увійшли в нову реальність. Її можна порівняти хіба що з найпотужнішим атомним вибухом, що не руйнує, але, навпаки, дарує життя.

Камінь відвалений дивовижною силою, варта розбіглася. У гробі, біля пелен, світлі Ангели: «що ви шукаєте Живого з мертвими? Немає тут. Він повстав»

Так сказали вони. І відчай змінюється великим і радісним подивом. Приходить відчуття того, що світ змінився. Змінився раз і назавжди.

Живий Бог врятував світ від рабства дияволу, смерті, гріха. Розбиті віковічні кайдани. І сама природа Всесвіту змінилася цим Святішим і величним повстанням – Воскресінням Боголюдини, в якій воскресли і всі ми.

Найбільша в світі драма обернулася найбільшою в історії радістю. Вона не покидає наші серця і зараз. Тому Воскресіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа – це й наше особисте, кожного з нас, воскресіння.

І першими в це диво воскресіння, в цю нову реальність увійшли вони – святі Жінки-мироносиці. Бо вірили в диво. Вірили в те, що Бог створить диво і врятує.

І він створив і врятував. Так само відбувається і донині. З'являється який-небудь «могутній» колос, істукан, який намагається розтрощити Церкву. І ось, здавалося б, ще секунду – і вона загине! Але ні. Гине колос. А ніжна квітка Церкви продовжує пахнути. І над її красою продовжують працювати наші бджілки, наші сучасні жінки-мироносиці: черниці, матінки, свічниці, журналістки, прибиральниці, садівниці і всі православні сестри, всі «білі хусточки», які просто люблять і живуть живою вірою в Бога, часто несучи на своїх тендітних плечах і чоловіків, і дітей, і інших родичів в храм.

Многая і блага вам літа! Нехай миро ваших сердець, миро любові до Бога і до людей ніколи не збіднює! Несіть його до Христа. Увійдемо ж разом в це велике диво воскресіння Христового, Великодня Красного, Великодня торжествуючого!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

.

Ієрей Андрій Чиженко

https://pravlife.org/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *