Поговоримо про часи, або Слово про недооцінені частини богослужіння

У продовження рубрики «Вивчаємо богослужіння», поговоримо про молитвослів’я, яким ми надаємо мало значення, а то і зовсім пропускаємо, приходячи в храм тільки до служби.

Часи – цей термін для людей церковних позначає не тільки прилад для вимірювання та обліку часу. Часами називаються і особливі молитви, майстерно вплетені в добове коло богослужіння.

Думаю, багато людей тримали в руках книгу Часослов, з якої зазвичай і читаються часи на службах. Але, що ми знаємо про часи, крім їх кількості та назв: перший час, третій час, шостий час і дев’ятий час? Звідки взялася ця частина богослужіння, і що взагалі таке ці часи? Давайте розбиратися.

Старий Заповіт

У старозавітні часи євреї не знали рахунки годин, а тому орієнтувалися по часу доби: світанок, захід, ранок, полудень і т.д. Вживання дванадцятигодинного поділу дня має досить пізнє походження. Швидше за все, воно було запозичене у вавілонян під час полону. У всякому разі, термін «Шаа», що позначає годину в звичному для нас розумінні, має арамейське походження і в Старому Завіті зустрічається тільки в книзі пророка Даниїла. Однак, незважаючи на це, у древніх євреїв вже існував звичай освячувати молитвою різні частини дня.

Поступово звичним стає дванадцятигодинний розподіл. При цьому відлік часу вівся не з півночі, як у нас зараз, а від сходу сонця. На світанку наступала перша година і так далі. Виходить, що для сучасного обчислення часу зміщення відбувається приблизно на шість годин (1 година – наші 6, 3 година – наші 9; і далі: 6 – 12; 9 – 15). Кожна з перерахованих годин замінила собою колишні визначення ранку, полудня, вечора і т.д., в які молилися євреї.

У Єрусалимському храмі богослужіння з жертвами всеспалення відбувалося двічі на день: вранці і ввечері. Однак у євреїв ще була традиція молитися опівдні. Крім того, ті, хто відрізнявся особливим благочестям, намагалися ставати до молитви і в інші періоди доби.

У цьому плані дуже характерний приклад царя Давида, а точніше його слова з 118 псалма. «Сім раз денно я славлю Тебе через присуди правди Твоєї» (Пс. 118, 164), – ці слова дають нам право вважати, що він молився не три-чотири, а сім раз. Не тільки вдень звертався до Бога святий цар: «Опівночі вставав, щоб скласти подяку Тобі за присуди правди Твоєї» (Пс. 118, 62). Молитвою Давид освячував і кінець ночі: «Світанок чекаю я, та й вже кличу, слова чекаю» (Пс. 118, 147), а також за ранньої сторожі: «Мої очі сторожі нічні випереджують, щоб про слово Твоє розмовляти» (Пс. 118, 148).

Цілком природно, що традиція з певними проміжками освячувати день молитвою перейшла до християнства, а згодом стала частиною добового циклу богослужінь. У священномученика Кипріяна Карфагенського знаходимо і відповідне свідоцтво: «Що стосується часів для урочистого здійснення молитов, то ми знаходимо, що Даниїл і три отроки, міцні у вірі і переможці в полоні, присвячували їм третю годину, шосту і дев’яту, передзображуючи тим Трійцю».

Новий Завіт

Заповідь апостола Павла «Безперестанку моліться» (1 Сол. 5, 17) вже сама по собі передбачає звернення до молитви протягом усього дня, а не тільки вранці і ввечері. Апостоли ж, будучи близькі до рідних для них єврейських традицій, дотримувалися і традиції молитви в зазначені години.

Ось, наприклад, Іоанн та Петро йшли до храму на молитву о дев’ятій годині (Діян. 3, 1). Також Петро молився на даху будинку о шостій годині (Діян. 10, 9). Третя ж година взагалі була освячена сходженням Святого Духа (Діян. 2, 15). Взагалі для новозавітної людини в основі третьої, шостої і дев’ятої годин лежить не тільки традиція. За свідченням Іоанна Касіяна Римлянина, в них «справдилися найважливіші обітниці, і здійснено наше спасіння», однак про це трохи нижче.

Варто звернути увагу на той факт, що якщо в давньоєврейській традиції у визначені години молитва відбувалася приватно, то в християнстві вона набула характеру громадського богослужіння. Сталося це з тієї простої причини, що в ранньому християнстві життя було громадським, а, відповідно, і всі молитви були молитвами всієї громади.

У післяапостольский час третя, шоста і дев’ята години виділилися як окремий, особливий час для богослужбових зібрань. Священномученик Климент Римський (який постраждав, до слова, в 99 або 101 році), ясно і дохідливо роз’яснює: «Проникаючи в глибини божественного відання, ми повинні в порядку звершувати все, що Господь наказав звершувати в певні часи. Він звелів, щоб жертви і священні дії відбувалися не випадково і не без порядку, але в певні часи і години».

Подібне свідчення знаходимо і у Тертуліана: «Що стосується часу молитви, то не буде зайвим зовнішнє дотримання навіть відомих годин, – тих, розумію, загальновідомих годин, які позначають собою проміжки дня: третя, шоста, дев’ята; вони і за Писанням виявляються важливішими».

Втрачена перша година

У нашій розмові якось сама собою загубилася перша година. Помітили? Це тому, що в Святому Письмі і ранніх святоотецьких писемних пам’ятках більше говориться тільки про три години: третю, шосту і дев’яту. Але це аж ніяк не означає, що молитва о першій годині була забута.

У IV-V століттях, преподобний Іоанн Касіян говорить про відокремлення служби першого часу від утрені. Однак уже найперші християни сприйняли традицію освячувати схід сонця молитвою, тобто саме о першій годині. Це й не дивно, адже ми і зараз молимося на схід, оскільки в Євангелії Христос названий «Сходом згори» (Лк. 1, 78), а у пророка Малахії «Сонцем правди» (Мал. 4, 2).

Спочатку богослужіння о першій годині називалося просто вранішнім, про що, наприклад, говорять Апостольські Постанови, що вказують на необхідність молитися «вранці і о третій годині, і о шостій, і о дев’ятій, і ввечері, і у петлоглашення». Ранок треба розуміти саме як першу годину світлового дня, тоді як під «петлоглашенням» – молитви до світанку. І сьогодні ми всі є свідками того, що служба першого часу практично завжди сполучена з ранковою.

*   *   *

У наведених словах священномученика Климента і Тертуліана вказується на молитви в певні години виключно як на давню історичну традицію. Але я вже згадав, що досить скоро для християн вони отримали більш глибоке значення, про що свідчить уже священномученик Кипріан:

«Саме цих часових термінів, – пише він, – давно вже дотримувалися прихильники Божі, духовно визнаючи їх часом, встановленим і узаконеним для молитви. Згодом стало ясно, що такі терміни, присвячені праведниками молитві, укладали в собі таїнства. Так, о третій годині зійшов Дух Святий на учнів... о шостій годині Господь був розп’ятий, а о дев’ятій Він Своєю Кров’ю омив гріхи наші і стражданням звершив Свою перемогу, яка спокутувала нас і оживотворила».

Трохи далі священномученик Киприан говорить і про першу годину, вказуючи, що ранковою молитвою ми прославляємо Воскресіння Христове.

Ті чинопослідування часових служб, які ми маємо сьогодні, почали формуватися в III-IV століттях, і за своїм змістом близькі до розглянутих сенсів. На жаль, більшість з нас звикли ігнорувати ці частини добового богослужіння. Часто спостерігаю, як парафіяни приходять до Літургії, пропускаючи читання часів. Або ж, якщо приходять раніше, під час читання часів пишуть записки, ставлять свічки, прикладаються до ікон.

Найчастіше так відбувається від нерозуміння, що коли читець по вигуку священика приступив до читання часів, це означає, що служба вже почалася. А тому, смію сподіватися, що наші сьогоднішні пошуки хоч кого-небудь надихнуть ставитися до часів більш уважно.

 

Протоієрей Володимир Долгих

https://spzh.news

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *