Предначинательний псалом. Чому не варто спізнюватися на всенічну

У тих парафіях, в яких мені довелося служити або за життям яких я мав можливість поспостерігати, я помітив одну, не дуже хорошу закономірність: на початку всенічної людей завжди менше, ніж в кінці, а на літургії людей завжди більше, ніж на всенічній. Тобто православний народ досить масово звик нехтувати богослужінням або деякими його частинами. Такий стан справ не може не турбувати.

У всіх нас багато турбот, виконати які, крім як на вихідні, не виходить. Але різниця в кількості тих, хто молиться прихожан на всенічній і на літургії буває настільки значна, що однією об'єктивною зайнятістю її не виправдати. Я дозволю собі припустити, що однією з причин такої ситуації є дуже поширене нерозуміння людьми ні сенсу, ні символіки, а як наслідок, і глибини богослужіння.

Всенічне бдіння – це не повинність, яку необхідно просто відстояти, відбути, перетерпіти заради отримання на фініші нагороди – Причастя. Всенічне бдіння – це гармонійна і струнка частина всього добового кола богослужіння, такою ж частиною якого є і сама Літургія. Саме тому кожен, хто прагне до з'єднання з Христом у таїнстві Євхаристії, повинен також прагнути до участі, молитві і сприйняття закладених у вечірні, утрені, часах та інших, відомих нам богослужіннях смислів. Більш того, всенічне бдіння можна назвати унікальним явищем духовної культури, що виникло на зорі християнства і зберегло своє значення протягом усієї її двотисячолітньої історії. Звичайно, спочатку воно не мало того виду, який ми спостерігаємо сьогодні, але сама його ідея проведення ночі напередодні свят в молитві, зберігається і сьогодні.

Перший відомий сформований чин всенічної датується IV століттям. Преподобний Ніл Синайський пише, що він відповідав чернечому діланню, а тому в ньому відсутнєій спів тропарів і стихир, багато з яких були складені пізніше. Однією з найголовніших і найбільш виразних частин богослужіння були єктенії.

Отже, Предначинательний псалом

Нині всенічне бдіння починається співом 103-го псалма. На вседнєвній вечірні даний псалом читається повністю, під час же служіння всенічної хор співає лише вибрані вірші з приспівами.

Розглянути всю історію і смисли всіх частин богослужіння в рамках однієї статті не представляється можливим, тому, щоб ми прагнули прийти в храм до самого початку служби, давайте зосередимо нашу увагу саме на предначинательному псалмі.

Напевно, багато хто з нас знають, що в 103-му псалмі цар Давид поетично розкриває розповідь про творіння світу і Промисел про нього. За статутом спів даного псалма покладається на восьмий глас, що символізує Царство Небесне – тобто ту мету, до якої прагне кожен християнин, проходячи земний шлях. У цей момент всенічної священник здійснює урочисте кадіння всього храму, попереду священника слідує диякон із запаленою свічкою. Однак так було не завжди.

Дана дія символічно відсилає нас до початку творення світу, тому, якщо слідувати початковим статутним приписами, то кадіння належить здійснювати до співу псалма, в повній тиші і з погашеними в храмі світильниками. Темрява навколишнього простору повинна служити прообразом пустої та порожньої землі, і тьми над безоднею (Бут. 1, 2); дим від кадила – Дух Божий, що носиться над водою (Бут. 1, 2); а дияконська свічка – світло першого дня (Бут. 1, 3).

Сьогодні, на жаль, ми цього не побачимо, але давайте тільки представимо, як готуючись до зустрічі з Христом у таїнстві Євхаристії, нам треба буде пройти, пережити весь шлях, від моменту створення світу до Його Спасенного подвигу. У тиші храму ми б стояли затамувавши подих і спостерігали, як розгортається історія нашого світу. Ось тільки-тільки спалахнуло перше світло, ще трохи часу і в храмі розпочнеться урочистий спів псалма, що говорить нам про великі діяння Божі.

Трепет душі від споглядання перших символічних дій священика і диякона повинен передатися далі, коли ми почуємо слова: «Благослови, душе моя, Господа» (Пс. 103, 1), – що привчають нас, за словом святителя Афанасія Великого, благословляти Провидіння Боже про кожну людину, промисел, що діє в рамках створеного Ним світу. У цьому ж контексті варто розуміти і фразу «Возвеличився єси зело», що є вже нашим прославлянням, звеличенням Бога, такою собі відповідною дією з боку людини, вдячності своєму Творця за турботу.

Досить значні слова: «У сповідання і у велелепоту одягнувся єси» (Пс. 103, 1). Блаженний Феодорит Кирський вказує, що тут йде мова про те, що ті, хто користуються посланим від Бога благами, вже не перебувають у невіданні про свого Творця і Промислителя, не віддають честі ідолам, але постійно славословлять Бога. Для нас ці слова одночасно і завдання, і докір, адже побічно вони закликають бачити дії Всевишнього в нашому житті і дякувати Господу за все, що маємо. Однак людина вагається. Людина коливається в питанні, де навіть біси, що відпали, не перебувають в невіданні.

Мовчазна природа, тварини і ті по-своєму славословлять Творця. Ми ж, християни, забуваємо про це. Про людей далеких від Церкви і говорити не доводиться.

Богослужбові тексти – це не просто засіб для молитви, а й джерело мудрості. І ось, щотижня 103-й псалом нам нагадує про необхідність не тільки просити у Бога, але і зі свого боку щось віддавати Йому. А що ми можемо ще піднести, як не слова подяки і славослів'я. Тому запізнення або взагалі відсутність на всенічній – це завжди втрата для духовного життя.

Наступним співається 10-й вірш псалма: «Посеред гір пройдуть води». Чому виділяються саме ці слова, говорить святитель Іоанн Златоуст:

«Ось вельми важлива особливість божественного промислу, – що він задовольняє потреби не тільки людей, а й нерозумних тварин. Розсікаючи гори, Він дає вихід водам, щоб не тільки люди могли рясно користуватися струменями джерел, а й породи повітряних і земних тварин».

Турботи Господні простягаються на все творіння. До сказаного досить також згадати і слова Спасителя про те, що птахи «не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, і Отець ваш Небесний їх годує» (Мф. 6, 26). Святитель Іоанн вбачає в наведених словах і алегоричне значення. Бог піклується про звірів, а звірів можна розділити на лісових і польових. Лісові – це демони, хоча і їх стосується Промисел Божий, але їх зміна вже неможлива. Польові ж звірі – це грішники, як польового звіра можна приручити, так і грішник може покаятися і повернутися до свого Отця. Характерний також і сам образ звіра, але над ним нехай кожен подумає сам.

Закінчується спів псалма на бдінні словами: «Дивна діла Твої, Господи. Вся премудрістю сотворив єси. Слава Тобі, Господи, Який створив вся», – це доповнений приспівами 24-й вірш, гармонійно завершаючий те захоплення душі, яке вона придбала від споглядання Творіння світу і Промислу про нього. Блаженний Феодорит до цього додає, що Давид «розмислив по порядку про все сказане, і дізнався велике Боже піклування, серед оповідання про це підніс спів, сказавши, що всі створіння Божі дивні, гідні крайнього подиву і сповнені премудрості».

*   *   *

Нехай сказане тут не мною, але святими отцями, запам'ятається в нашому розумі і в нашій пам'яті, і кожного разу знов виникає при слуханні співу 103-го псалма. Давайте не лінуватися вивчати богослужіння і не лінуватися приходити на нього, адже це скарб, який і добувати великими труднощами не потрібно, достатньо тільки захотіти взяти і сприйняти його.

.

Протоієрей Володимир Долгіх

https://spzh.news

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *