Різдво Богородиці – вінець подружнього подвигу Іоакима і Анни

21 вересня Церква святкує день здійснення особливого дива Божого – нині Та, Якій уготовано стати Матір'ю втіленого Бога, народжується у літньої бездітної пари.

Важко знайти апокрифічне сказання, більш витримане в істинно біблійному дусі, ніж чудове оповідання про Різдво Пресвятої Богородиці з так званого «Першоєвангелія Якова».

Особливе Боже глядіння в народженні праведника, що виявляється вже в момент зачаття, що відбувається як чудо і сприймається як пряма вказівка на обраність, є традиційним для біблійного оповідання. Народжені старими батьками Ісаак і Іоанн Предтеча, дарований безплідній Ганні Самуїл – Божий чоловік приходить в світ особливим Божим промислом. Таке ж диво ми бачимо і в Різдві Пресвятої Діви. Та, Якій уготовано стати Матір'ю втіленого Бога, народжується у літньої бездітної пари. Подія ця чудово, однак навряд чи варто намагатися її осмислити суто в якомусь одному ключі.

Перш за все Іоаким і Анна – не просто середньостатистична стара подружня пара. Житіє зображує їх як праведників, щиро благочестивих людей, з чистим серцем і живою вірою. При цьому ми ніколи і нічого вже не дізнаємося про їх духовні подвиги. Перед нами зовні звичайне літнє єврейське подружжя, що живе в суворій відповідності зі старозавітною традицією благочестя, виконує Закон і дотримує вікових встановлень, у встановлений час приносить належні жертви в храмі, регулярно відвідує синагогу. Молитовне життя подружжя напевно мало основою молитви, запропоновані традицією для щоденного домашнього читання.

Разом з тим ми ні слова не знаходимо про будь-який особливий аскетизм, про молитовні чатування, про вживання в їжу виключно хліба і овочів, про тривале подружнє утримання. І справа тут зовсім не в давності років або відсутності детального житія. У житії не сказано про те, чого не було. А оскільки святості без подвигу не буває, то, можна стверджувати, що був у Богоотців свій подвиг, не особливо помітний для сторонніх очей. Подвиг сімейного життя. Саме так.

Сімейне життя вимагає подвигу щоденного, щохвилинного, щосекундного. Воно змушує відмовлятися від своїх бажань і амбіцій, вчить віддавати себе іншому без залишку. У певному роді шлях до сімейного щастя лежить через зобов'язання, відповідальність і турботу, прийняті як безумовну норму життя. І ось цим простим сімейним життям Іоаким і Анна жили довгі роки.

При цьому складно уявити, чого подружжю вартувала бездітність. Живучи в суспільстві, яке в дітородінні бачило ознаку благовоління Божого і, навпаки, в – бездітності покарання за гріхи, праведне сімейство періодично стикалося з нерозумінням, а то і явним засудженням з боку оточуючих. Все це не могло не діяти на праведників гнітюче, проте на якість їхнього сімейного життя ці скорботи, що переносилися смиренно, не впливали ніяк.

І в цьому плані Різдво Богородиці гідно вінчає багаторічне подружнє життя Іоакима і Анни. Будучи подією всесвітнього масштабу, воно, одночасно, є і цілком приватним наслідком малого, посильного подвигу, зрозумілого, прийнятого і прожитого як життя.

Про що це говорить? Багато про що. Перш за все, про те, наскільки може бути цінною в очах Бога копітка, благодатна і, разом з тим, необхідна і неминуча праця вибудовування в родині добрих, приязних відносин незалежно від того, що про родину думають оточуючі її близькі й далекі. Каже про цінності сім'ї в цілому. І як первинної форми людської спільноти, і як малої Церкви. Паралельно змушує задуматися про наше власне ставлення до своїх родин.

Адже ми роками прагнемо до праведності. І ця праведність цілком досяжна. Вона не вимагає подвигу понад сил, небаченої аскези або відмови від необхідного. При цьому вона практично в наших руках: хочеш жити праведно – живи. Люби свою дружину, виховуй дітей, дбай про батьків. Роби свою справу зі смиренням і вірою. І воно тобі якщо і не зарахується в праведність, то, у всякому разі, не залишиться без нагороди.

Ще один важливий урок сьогоднішнього свята: великі справи творять маленькі люди. Богородиці належало народити Спасителя світу. Однак вона сама народжується не в знатній і не в багатій родині. Не у фарисеїв, чия праведність, нехай навіть показна і уявна, у всіх на виду. Не у саддукеїв, до яких належала вся храмова еліта того часу.

Бог вибирає інше. У Нього Свої критерії праведності, Свій промисел про людей і про світ і Йому в будь-якій ситуації слід довіряти. Безумовна і самовіддана довіра Іоакима і Анни принесла їм народження Дочки в момент, коли, здавалося, ніякої віри вже бути не могло.

І в цьому третій урок: довіра до Бога не повинна слабшати ніколи. Власне, довірою і відрізняється справді християнська віра від ні до чого не зобов'язуюче почуття, іменоване «щось там нагорі, звичайно, є». Бог може довгий час не відповідати на наші молитви. Ми можемо просити про одне й те ж довгі місяці і роки. В процесі ми можемо підбадьорювати себе, думаючи, що Бог випробовує наші віру і терпіння.

Але по суті все набагато простіше: Богу елементарно видніше. І тому у Нього все вчасно. І неодмінно на користь людині.

.

Протоієрей Володимир Пучков

https://spzh.news/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *