У ЧОМУ СЕНС ЖИТТЯ?

Дорогі браття й сестри, для чого ми живемо? Часто про це зовсім не думають, а час минає за щоденними рутинними справами – і ось так день пройшов, тиждень, місяць, рік, все життя пройшло.

На превеликий жаль, більшість людей не бачать найголовнішої мети свого життя, а тому, навіть досягаючи успіхів у кар'єрі, відчувають себе нещасними і впадають в дуже небезпечний стан духовного і фізичного розслаблення. В такому стані людині вже нічого не хочеться, вона ні до чого не прагне, а щоб розігнати нудьгу, все частіше вживає спиртне чи наркотики і врешті-решт гине і духовно, і фізично.

Сьогодні ми чули Євангеліє про розслабленого, якого принесли, напевно, його друзі. Христос, бачачи їхню віру, зараз же зцілює немічного, при цьому Він каже: «Дерзай чадо! Прощаються тобі гріхи твої!» (Мт.9:1-8)

Цим самим Спаситель вказує, що головна причина розслаблення – гріх. Це слово у грецькій мові буквально означає «промах, постріл повз ціль». Коли людина не бачить мети в житті, то робить промах за промахом, впадає в безліч гріхів.

Яка ж головна мета життя людини? Про неї нагадує святий, пам'ять якого ми нині також вшановуємо, – преподобний Серафим Саровський. У бесіді зі своїм першим біографом Миколаєм Мотовиловим святий розповів, як він шукав ціль життя. З цим запитанням він звертався до єпископів, архімандритів, простих священиків. Усі по-різному давали відповідь. Одні казали, що ціль життя християнина в молитві, тобто бесіді з Богом; інші бачили ціль у добрих справах; хтось – у матеріальному й духовному благополуччі. Однак святого ці відповіді ніяк не задовольняли, хоча всі ніби й говорили правильно. Аж поки хтось йому не сказав, що головна мета життя християнина – це стяжання благодаті Святого Духа.

Преподобний вирішив реально показати це співбесідникові. На вулиці, де велася розмова, було холодно, налітав сніг. Та ось Мотовилов почав відчувати тепло, але воно не було таким, як від сонця чи від вогнища. Воно було нетварної, неописаної природи. Преподобний Серафим зауважив, що саме в стяжанні цього тепла благодаті Святого Духа і полягає ціль життя християнина.

Подібно до того як купець намагається продати чи купити товар з вигодою, так і християнин повинен дбати не просто про молитву, піст, добрі вчинки, а намагатися з цього отримати найбільший прибуток у вигляді благодаті Божої.

Коли ми, наприклад, молимося, але при цьому хизуємося цим, або читаємо молитву скоромовкою, неуважно, то чи отримаємо благодать? Звичайно, що ні. Навпаки, ми можемо викликати на себе гнів Божий. Чи коли ми чинимо добру справу з надією, що за це нас похвалять і ми отримаємо якийсь матеріальний прибуток, то чи зійде на нас благодать? Скоріш за все, ні, тому що і молитви, і милостині треба робити таємно, щоб права рука не знала, що робить ліва. Проте, коли ми молимося не по-фарисейски, осуджуючи інших людей, а зі смиренням, відчуваючи свою гріховність і негідність перед Богом, тоді ми отримуємо благодать. Коли ми робимо добрі справи так, щоб про це ніколи ніхто не дізнався, тоді ми отримуємо сугубу благодать. Коли ми терпимо упередженість у відношенні до себе, отримуємо ще більшу благодать. Коли не боїмося виступити на захист людини, яку несправедливо хочуть покарати, тоді ми отримуємо найбільшу благодать, бо, як сказано у Євангелії, немає більше тої любові, коли хто душу свою, життя покладе за друзів своїх (Іоан.15:13).

Однак, щоб зцілитися від розслаблення і отримати дар благодаті, власних сил недостатньо. Господь зцілює хворого за віру тих, хто до Нього його приніс. Таким чином, від оточення дуже багато залежить. Буває, що одного недоброго погляду достатньо, щоб людина опустила руки і впала в нудьгу і розслаблення, а буває, одне добре слово може зцілити і надихнути на життя людину, яка, здавалося, в моральному відношенні вже досягнула самого дна.

Отже, будемо намагатися добрим словом і справою, уникаючи при цьому марнославства, підтримувати один одного. І завжди пам’ятаймо, що головна ціль нашого життя – стяжання благодаті Святого Духа.

У давнину люди, щоб не випускати з поля зору цієї мети, в кімнаті на видноті розміщали святі ікони, а храми будували так, щоб їх було звідусіль видно і всі дороги вели насамперед до них. Бо розуміли, що дорога, яка не веде до храму, веде в нікуди. Амінь.

 

Архімандрит Маркел (Павук)

Портал "Православная Жизнь"  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *