Велика середа: різні шляхи зрадника і блудниці

Велика середа – день особливий. Часто навіть давні парафіяни не можуть відразу згадати, які події відбувалися в понеділок або вівторок Страсної седмиці. Тоді як про події Великої Середи знають навіть часто нецерковні люди.

Трагічність цього дня підкреслена ще й тим фактом, що саме в пам’ять про скоєну Іудою зраду встановлений пісний день практично в усі дні року. Але в Велику Середу Церква також згадує і про грішну жінку (блудницю), яка омила миром ноги Спасителя. Ось два образи перед нашим поглядом: близький учень, у якого було все, щоб разом з іншими апостолами у славі увійти в історію поширення на землі Благої Вісті, і грішниця, зневажена усіма, та, якою гребувало навколишнє суспільство, але яку Христос поставив в приклад всім нам.

Мені здається, що головна відмінність між образами Іуди і блудниці – це вибудувана на любові надія, їх здатність не тільки любити самим, а й уміння прийняти любов Божу. Згадаймо, що і апостол Петро відрікся від Христа. З усією ясністю він побачив жах скоєного вчинку, але він так любив Спасителя, що не міг жити без Нього, він повернувся до Нього і був прощений.

Зовсім інша ситуація з Іудою. У цій людині не було любові, а, відповідно, не було і надії. Як і апостол Петро, він побачив глибину свого падіння, але побачене повалило його в розпач без надії. Іуда не вірив, що Господь і таку його зраду простить.

Про жінку, яка омила миром ноги Господа, нам мало що відомо, але ми точно знаємо слова Христа, Який сказав: «Істинно кажу вам: де тільки оце Євангеліє проповідуване буде в цілому світі, сказано буде в пам’ять її і про те, що вона зробила» (Мф. 26, 13).

Сьогодні Євангеліє проповідуване у всіх країнах, і слава цієї жінки давно затьмарила славу найвідоміших філософів, учених, полководців та інших гігантів думки і гігантів справ. Яке діло жителям бідних африканських або азіатських держав до Анаксагора, Платона, Фіхте або Конта? Що вони знають про Велісарія, Флавія Аеція або Жукова? Але багато хто з них чув про те, що зробила грішна безіменна жінка для Христа.

Вона в чомусь схожа з апостолом Петром. Незважаючи на її занепалий стан, в ній жила щира любов до Бога, яка і стала рятівною соломинкою для її душі. Ми пам’ятаємо, що слава здобувається людьми за якісь виняткові вчинки або думки. Але тільки уявіть, що слава цієї жінки багаторазово перевершила багатьох великих людей. Значить, і створений нею вчинок також багаторазово більш значущий, чим вся наша історична, філософська або культурна спадщина.

Два різних каяття

Каяття грішної жінки – це чисте, благодатне каяття, з любов’ю до Христа і надією. За каяттям блудниці відразу йде прийняття Божого прощення і зміна життя. Каяття ж Іуди – це сатанинське каяття, що вводить людину в стан відчаю і безвиході, це глухий кут, очікуваним кінцем якого є самогубство. Суїцид стає для нього єдиною і останньою спробою втекти від самого себе.

Всякий грішник, який усвідомлює глибину власної порочності, страждає, відчуває себе негідним не тільки Бога, але і взагалі будь-якого доброго ставлення до себе. Однак той, у кого в серці ще живе любов, прагне розрішити своє страждання в Джерелі Любові. Тоді як зневірений грішник намагається відсікти страждання «механічно», насильно припинити його, тим самим породжуючи ще більше страждання, але тільки вже не на землі, а в вічності.

Для прикладу, давайте згадаємо промову Мармеладова – п’яниці зі «Злочину і кари» Ф. М. Достоєвського. По всьому видно, що ця людина носила у своїй душі важку муку, він пив, втратив через це не тільки роботу, а й мучив всю свою сім’ю. Неможливо без здригання читати про його старшу дочку Соню, яка змушена займатися відразливою їй проституцією заради забезпечення своєї мачухи і молодших братів і сестер. Неможливо без сліз читати про страждання цих малюків, які живуть з батьком п’яницею і матір’ю, яка втрачає розум.

Мармеладову боляче, він явно бачить яму, в яку сам забрався, і в яку тягне своїх близьких, і від цього йому боляче ще більше. Дружина його, Катерина Іванівна, загине. Молодші діти будуть забезпечені всім необхідним в притулку. Соня, яка весь час зберігає щиру віру, залишить свою порочну діяльність і відправиться на каторгу за Раскольниковим, де вони знайдуть зцілення своїх змучених душ. Загине під колесами екіпажу і сам Мармеладов, перед самою смертю сповідавшись і причастившись. Але тільки подивіться, яке глибоке почуття усвідомлення власного негідності у цієї людини і яка неймовірна надія на Господа:

«Навіщо жаліти, говориш ти? Так! мене жаліти немає за що! Мене розіп’яти треба, розіп’яти на хресті, а не шкодувати!... Чи думаєш ти, продавець, що цей напівштоф твій мені в ласощі пішов? Скорботи, скорботи шукав я на дні його, скорботи і сліз, і скуштував, і знайшов; а пошкодує нас Той, Хто всіх пошкодував і Хто всіх і вся розумів, Він Єдиний, Він і Суддя».

Далі Мармеладов міркує про Страшний Суд, де Господь помилує добрих і злих, смирених та премудрих, а потім звернеться до таких як він:

«Виходьте, скаже, і ви! Виходьте п’яненькі, виходьте слабенькі, виходьте соромники, – і далі продовжує, – І ми вийдемо всі, не соромлячись, і станемо. І скаже: "Свині ви! образу звіриного і печатки його; але прийдіть і ви!" І возглаголють премудрі, возглаголють розумні: "Господи! нащо цих приймаєш?" І скаже: "Тому їх приймаю, премудрі, тому приймаю, розумні, що жоден з цих сам не вважав себе гідним цього..." І він простягне до нас руки свої, і ми припадемо...і заплачемо...і все зрозуміємо! Тоді все зрозуміємо!..і все зрозуміють...і Катерина Іванівна...і вона зрозуміє...Господи, нехай прийде Царство Твоє!».

Мені здається, що аналогія між грішницею, яка плакала біля ніг Христа і віддала Йому найдорожче, що у неї було, і Мармеладовим очевидна. Замислимося, що прийняття Господом усіх таких ось «п’яненьких свиней» стало можливим завдяки Його Спокутному Подвигу, на який Він гряде в ці святі дні.

*   *   *

Сьогодні перед нами два образи: Іуди і грішної жінки. Перший був близький до Христа і погубив себе, друга і підійти до Спасителя була не варта, але про неї вже дві тисячі років свідчить Євангеліє. Перший відмовився прийняти прощення Боже, зневірився і загинув, друга, незважаючи на свій занепалий стан, не переставала любити, сподіватися, і врятувалася. Подумаємо, що і ми з вами «свині» зі слів Мармеладова, але глибоке усвідомлення свого «свинства», поєднане з любов’ю і щирою надією на милосердя Боже, відкриває шлях до вічного життя, яке ми знаходимо у Спасителі, який прийшов на Голгофу.

.

Протоієрей Володимир Долгих

https://spzh.news/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *